Забутий архів СкоропадськихОприлюднені
2009 року, але забуті документи канцелярії Скоропадських свідчать про
те, які цінні й цікаві матеріали містять українські архівні установи,
що, на жаль, досі є важкодоступними для науковців. |
|
|
|
24
листопада 2009 року голова Служби зовнішньої розвідки України Микола
Маломуж та співробітники архіву спецслужби, виконуючи Указ президента
Ющенка «Про розсекречення, оприлюднення та вивчення архівних документів,
пов’язаних з українським визвольним рухом, політичними репресіями та
голодоморами в Україні», урочисто передали Музею гетьманства
в Києві оригінальні речі родини Скоропадських (фото, приватні листи
Павла, Данила, Олександри, Єлизавети Скоропадських), а Українському
інституту національної пам’яті – цифрові копії 2247 невідомих документів
канцелярії гетьмана Павла Скоропадського, впорядковані у велику
19-томну архівну справу. На жаль, жодної анотації до останньої не було, а
відтак невідомо, як документи потрапили до радянських спецслужб, хто і
коли комплектував справу, розсекречені всі документи чи лише якась їхня
частина. Однак, оскільки нумерація томів починається з другого, можна
припустити, що деякі з них були вилучені. Можливо, ті, що якимось чином
викривали чекістську агентуру. З виступів керівників Служби зовнішньої
розвідки відомо лише те, що канцелярія гетьмана Скоропадського була
захоплена в Берліні органами «Смерш» після капітуляції нацистської
Німеччини у 1945 році, а в 1946–1947-му цей документальний комплекс
передали в МГБ УРСР.
Історики, архівісти й музейники в один голос тоді заявляли, що
віднайдені документи є унікальними для розуміння діяльності гетьмана
Павла Скоропадського та його сина Данила, сутності й генези
гетьманського руху в еміграції. Утім, за три з половиною роки, що минули
відтоді, вони так і не були опубліковані й фактично забуті. Більшість
документів становить листування Данила Скоропадського з батьком, родиною
та чільними діячами Союзу гетьманців-державників, датоване другою
половиною 1930-х.
Гетьманич Данило Скоропадський (1904–1957)
У листах описані подробиці подорожі гетьманича Данила Скоропадського
місцями осідку української еміграції в Канаді й США, що відбувалася у
1937–1938 роках. Її мета – підтримка позицій гетьманського руху в
середовищі української еміграції, популяризація спадкоємця й прилучення
гетьманича до керівництва монархічним рухом, налагодження зв’язків із
впливовими політиками й бізнесменами за кордоном, пропаганда ідей
визволення України.
Данило Скоропадський виступив із доповідями в Чикаго, Детройті,
Філадельфії, Нью-Йорку, Торонто, Оттаві, Монреалі та багатьох інших
містах Північної Америки.
На честь гостя влаштовували прилюдні прийняття, бенкети, концерти й
академії, на які приходили не лише українські поселенці, а й голови
міст, представники американських і канадських збройних сил, лідери
тамтешніх партій та організацій. Газети стежили за подорожжю гетьманича,
супроводжували публікації коментарями та світлинами. Як стверджував сам
Данило Скоропадський, лише в Канаді йому довелося виступати понад 50
разів. За цей самий час у пресі з’явилося понад 100 заміток і
матеріалів, присвячених згаданій подорожі й українському питанню
загалом.
Дружина гетьмана Олена Дурново-Скоропадська (1878–1952)
Документи з архіву Служби зовнішньої розвідки в деталях висвітлюють заходи, у яких брав участь Данило Скоропадський
в еміграції, його зустрічі із заокеанськими політиками, дипломатами,
військовими, бізнесменами, керівниками і рядовими членами Союзу
гетьманців-державників Америки й Канади. Приміром, 12 вересня 1937 року
гетьманич був присутній на посвячені літака СГД в Америці «Київ», на
якому сам і здійснив перший політ. Згодом відбулися оглядини першого
літака СГД в Америці «Україна» та другого під назвою «Львів». 29 квітня
1938-го в багатьох містах Канади й Сполучених Штатів відбулося масштабне
відзначення 20-ї річниці гетьманату. Серед корисних знайомств, набутих
за океаном, Данило Скоропадський називав зустрічі з відомим на весь світ
Генрі Фордом, колишнім прем’єром Канади і лідером Консервативної партії
Беннетом, прем’єром провінції Квебек Дюплессі, кардиналом Вільневом,
мером Торонто Роббінсом і Монреаля Адемаром Рено. За їхньої підтримки
Скоропадські планували розвивати гетьманський рух за океаном і в самій
Європі, домагатися вирішення «українського питання».
Оприлюднені 2009 року, але забуті документи канцелярії Скоропадських
свідчать про те, які цінні й цікаві матеріали містять українські архівні
установи, що, на жаль, досі є важкодоступними для науковців. http://tyzhden.ua/History/79698
|