Знову вересень, кияни повернулись до міста, сумують за відкритим
простором і трішки за стожарним яскравим небом. Хтось вже був і хоче ще
помилуватись вечірнім небом в справжній та ще й історичний телескоп.
Хтось почув від знайомих про незвичний старовинний куточок Києва і на
власні очі хоче переконатися, що такі ще є. Хтось цікавиться історією
науки і мріє доторкнутися до наукових інструментів ХІХ-початку ХХ ст. А
хтось - розпитати про маловідомі імена київських науковців, побачити
їхні фотографії та рукописи, почути цікаві історії їхніх непростих доль.
Вчителі, поки ще не настали тріскучі морози, поспішають замовляти
екскурсію як для малечі так і для випускників… Бо то ж астрономія – вона
всім цікава, а в школі майже не викладається. І ще про все зразу
хочеться попитати – про чорні діри та Нібіру, паради планет, НЛО, як
знайти певне сузір’я та навіть про коллайдер та бозон Хиггса. Телефон не
змовкає...
Це ж гарно, скажете Ви, у Вас є своя аудиторія, Ваш Музей знають, до
нього повертаються, деяким про це можна тільки мріяти… Так воно так,
якби не було так боляче сьогодні кожному відмовляти, особливо, коли
майже слізно просять і навіть «сулят»…
А все через те, що музей, яким я опікуюсь, начеб-то і є (фактично
створений майже 80 років тому, офіційно заснований у 1988 р., у 2009
отримав державну реєстрацію, має своє положення, паспорт, ще не до кінця
вивчені, але надзвичайно цікаві колекції). А з іншого боку – його наче й
немає – жодної копійки фінансування за всі ці роки, жодної ставки. І це
було б півбіди. Вже звикла викручуватись і з нічого робити цікаву
експозицію, благо ж справжні експонати є, а вони затьмарюють відсутність
всього іншого. Але з недавніх пір працювати стало просто нестерпно.
Музей відомчий, університетський, та ще й у структурі, яка належить до
«особливої країни» в стінах рідного університету, до НДЧ
(науково-дослідної частини). І от виявляється, розповісти дітям чи
дорослим про те, чим займається сучасна наука або про історію тієї ж
української науки в робочій час – зась!
«Це не функціональне використання коштів!» - говорять ті, на кого
покладено відповідальність за щось відповідати, «Ви ніхто, бо немає
ставки, і не можете проводити екскурсії». Навіть розпорядження видано,
що вдень не можна, а ввечері теж не можна, бо використовується
електроенергія і графік роботи університету до 18 години! А на словах ще
цікавіше – «що тут дивитися - одні руїни» або «а якщо люди прийдуть, а
на робочих місцях нікого немає?», а була й така відмовка «а якщо тут
хтось вмре, що ми тоді скажемо?» Смішно? Якби не було так сумно.
Хіба це вина музею,
- що в науці майже кругом руїни,
- що згідно недолугому законодавству найстаріші за віком утворення і
найкращі за науковим зібранням музеї, що виникали разом з вищою освітою,
прирівняні до музеїв сільських шкіл (пишу це з повагою до шкільних
музеїв),
- що закони написані такі, як дишло, хоче керівник – зробить музей з
нічого і виділить на нього мільйони, а не схоче – згноїть існуючі
раритети безнаказано і тишком.
- що не прийнята загальнодержавна програма популяризації науки – у нас в
країні практично немає музеїв науки, обмаль видань, які б освітлювали
цю проблему, практично не готуються фахівці цієї галузі.
- що приперті в глухий кут науковці не бажають популяризувати те, що в
державі не поважають, а білих ворон, що ще намагаються це робити, не
розуміють і висміюють.
- що обстановка кругом така, в якій будь яка добра ініціатива
розбивається об нелогічні бюрократичні перепони, і значно простіше
нічого не робити і плисти за течією, ніж робити гарну справу.
Ось і не добирають наші виші студентів на наукові спеціальності, ось і
їдуть наші мізки за кордон, прославляти інші терени, ось і зникають
назавжди унікальні наукові установки, затираються з пам’яті нації імена,
а ми все більше перетворюємось на сировинний придаток без роду і без
племені. І попишатися нічим і наслідувати нікого.
А ми, їздимо за кордони і милуємося тим, що вони зберегли, топчучи
ногами те ж саме, або й цінніше у нас. Діти вчать на пам'ять імена
чужинців, не в змозі назвати 2-3 імені українців в науці. А дорослі з
подивом зазначають «А я й не знав, що у нас ще є ця галузь».
Як науковцю, мені сумно і страшно, коли у ХХІ сторіччі люди не знають,
що астрономи - це не ті що пишуть гороскопи, і вони не продають зірки;
що на небі все ж не лише 12 сузірь, і врешті решт, що Місяць обертається
навколо Землі. А мені забороняють їм розповідати правду, бо я «ніхто і
звуть мене ніяк».
Нещодавно був оприлюднений рейтинг ВНЗ світу, без України.
Цікаво, а як там у них, у «найпрестижніших» університетів, на музеї теж немає ні часу ні коштів?
Перший у рейтингу Гарвардський університет, м. Кембридж, штат
Массачусетс, США, найстаріший з університетів Америки, заснований у 1636
р., названий на честь англійського місіонера та благодійника Джона
Гарварда. Університет складається з 10 факультетів та Інституту
Перспективних Досліджень Редкліффа. В ньому навчається близько 7 тис
студентів та понад 14 тис аспірантів, працюють 2100 викладачів.
Філіями університету є Музей археології та етнології Пібоді та Гарвардский музей природничої історії,
що об’єднує в собі гербарій, музей порівняльної зоології та
мінералогічний музей. Крім того працюють анатомічний музей, дендрарій,
музей лісу, Семітський музей. У 2010 був заснований Музей мистецтв, який
планують відкрити у 2014 р. Є одна з найбагатших у світі колекцій
історичних наукових інструментів.
Декілька музеїв вже створили бази даних та електронні цифрові колекції.
Музеї вдкриті для відвідувачів кожного дня, 7 днів на тиждень, для
будь-кого без обмежень. Різноманітні навчальні і сімейні програми
викликають заздрість. Розвинута видавнича діяльність музеїв. Вся робота
кожного з них гарно висвітлюється на веб-сторінках, в тому числі і штат.
Дендрарій, наприклад має 89 співробітників, музей лісу – 56, ще не
працюючий Гарвардський музей мистецтв – вже 152, над університетським
Гербарієм трудяться 64 людини, колекцією наукових інструментів
опікується 17 чол. Нічого не забуто. Можливо і тому визнання у світі,
престиж і повага. Скільки ще нам йти до цього? Хто має зрушити з місця
буксуючий механізм? Чому ми не поважаємо своє?
Мені знову пояснювати, чому не працює Астрономічний музей в Київському
національному університеті імені Тараса Шевченка? Немає вже сил…
Лілія Казанцева,
завідуюча Астрономічним музеєм
Астрономічної обсерваторії Київського національного університету імені Т.Г. Шевченка
