М.Матіос та І.Геращенко рятують музей Міноборони! Депутати почули
голос громадськості та підтримали журналістів, які розпочали
інформаційну кампанію з порятунку Національного військово-історичного
музею України. Для національної безпеки та оборони України існує реальна
загроза, коли на чолі військового відомства перебувають випадкові люди,
що не знають мови народу, який повинні захищати. А вся військова
історія, на їх погляд, складається з епізодів «героїчної боротьби
Радянської армії під мудрим керівництвом тов. Сталіна з
німецько-фашистськими загарбниками». Ми отримали текст запиту Міністру оборони України, направленого народними депутатами України М.Матіос та І.Геращенко. 07.11.2013 № 39 Міністру оборони України Лебедєву П.В.
ДЕПУТАТСЬКИЙ ЗАПИТ
Щодо невідповідності займаній посаді заступника директора Національного військово-історичного Музею України
Шановний Павле Валентиновичу!
До
нас як до народних депутатів України звернулися представники музейної
справи, історики та громадські діячі, які схвильовані останніми
кадровими перестановками, санкціонованими Міністерством оборони України.
Зокрема, мова йде про призначення на посаду директора Національного
військово-історичний музею України особи, далекої від музейної справи,
яка не має відповідного фахового та професійного рівня. Експерти та
історики з обуренням сприйняли призначення на цю посаду Таранця
Владислава Володимировича і звільнення із посади директора музею
кандидата історичних наук, полковника В.В.Карпова - засновника та
керівника музею з часу його створення. Але ще більш неочікуваним і
скандальним стало призначення на посаду заступника директора музею
23-річної Фурман Анастасії Ігорівни, яка не має ані відповідної освіти
та досвіду роботи для цієї посади, ані фаху та життєвого досвіду. Більше
того, сама пані Фурман в усіх своїх анкетах вказувала, що є моделлю та
актрисою. Це призначення викликало серйозний резонанс у наукових
колах, серед істориків, працівників музейної справи, а також серед
організацій ветеранів. Адже за роки свого існування музей посів почесне
місце в системі культурно-освітніх установ Збройних Сил України та серед
історичних музеїв країни як центр наукової роботи та
військово-патріотичного виховання. Заявники здивовані, що у Збройних
Силах не знайшлося більш достойної та кваліфікованої кандидатури на
посаду заступника директора музею. Такі призначення, на думку заявників,
дискредитують як керівництво Міноборони та Уряду, так і Верховного
Головнокомандуючого Збройних Сил України – Президента України
В.Ф.Януковича.
Також наголошуємо, що на відповідні керівні посади
особи мають призначатися на основі конкурсу, враховуючи освітній,
професійний і фаховий рівень кандидатів. З огляду на вищезазначене
просимо провести службову перевірку щодо цих кадрових призначень,
пояснити нам як народним депутатам мотиви цих призначень, надати повну
та вичерпну інформацію, з яких мотивів було звільнено попереднє
керівництво; чи проводився конкурс на заміщення вакантних посад; чи був
цей конкурс відкритим, як того вимагає українське законодавство; хто
саме кандидував на ці посади і чому було прийнято рішення про
призначення осіб, чия діяльність викликає неприйняття і обурення у
суспільстві.
З повагою народні депутати України М.В.Матіос,
І.В.Геращенко Спеціально
для керівництва Міноборони та адміністрації військового музею, які
перебувають на недосяжній відстані від української культури та історії,
трохи розповімо про авторів запиту. З Вікіпедії. Марія Василівна Матіо́с - українська письменниця (поет, прозаїк, публіцист). Народний депутат України (з 2012). Марія
Матіос народилася 19 грудня 1959 року в селі Розтоки на Буковині у
родині гуцулів. Старша сестра генерал-майора СБУ Анатолія Матіоса
(затримав суддю Зварича). Перші вірші надрукувала у 15 років. Випускниця філологічного факультету Чернівецького університету (1982). Член КПРС[1]. Член Спілки письменників СРСР (з 1986). Була серед тих, хто домігся присвоєння Чернівецькому університету імені Юрія Федьковича. 1992 — дебютувала у журналі «Київ», опублікувавши новелу «Юр'яна і Довгопол». Протягом
близько 10 років займалась журналістикою. 8 із них була редактором
газети на машинобудівному заводі імені Дзержинського в Чернівцях.
Керувала Чернівецькою обласною організацією Національної спілки
письменників України, займалась видавничою справою, була одним із
засновників науково-літературного «Буковинського журналу». З
листопада 2005 р. до 17 вересня 2010 р. працювала заступником голови
Комітету з Національної премії України ім. Тараса Шевченка. 2012 — № 2 у виборчому списку Політичної партії «УДАР Віталія Кличка» на виборах до Верховної Ради України. Державний службовець 2-ї категорії III рангу. Має неофіційний титул «найпліднішої письменниці України»[6]. Критика її називає як не «чортиком, що вискочив із табакерки»[6], то «грант-дамою української літератури»[6]. Збірки віршів: • «З трави і листя» (1982) • «Вогонь живиці» (1986) • «Сад нетерпіння» (1994) • «Десять дек морозної води» (1995) • «Жіночий аркан» (2001) • «Жіночий аркан у саду нетерпіння» (2007)
Найбільшу популярність здобули її прозові твори: • «Нація» (2001 • «Життя коротке» (2001) • «Бульварний роман» (2003) • ««Фуршет» від Марії Матіос» (2003) • «Солодка Даруся» (2004) • «Щоденник страченої» (2005) • «Містер і місіс Ю в країні укрів» (2006) • «Нація. Одкровення.» (2006) • «Щоденник страченої» (2007) • «Майже ніколи не навпаки» (2007) • «Москалиця; Мама Мариця — дружина Христофора Колумба» — видавництво «Піраміда» (2008) • «Кулінарні фіґлі» (2009) • «Чотири пори життя» (2009) • «Вирвані сторінки з автобіографії» (2010) • «Армагедон уже відбувся» (2011) • «Черевички Божої матері» (2013)[ Твори
письменниці перекладені німецькою, сербською, румунською, російською,
польською, хорватською, білоруською, азербайджанською, японською,
китайською, єврейською мовами. Друкувалися в Австрії, Канаді, США,
Китаї, Хорватії, Росії, Сербії[11]. 2007 року в російському
видавництві «Братонеж» вийшли об'єднані під однією обкладинкою переклади
«Нації» та «Солодкої Дарусі». Ця книжка має назву «Нация», перекладена
О.Мариничевою та С.Соложенкіною. Книга письменниці «Майже ніколи не є
навпаки» завершує історично-психологічну трилогію, яку розпочала
«Солодка Даруся», а далі і «Нація». За словами авторки, її нова книга
про те, що може людське серце, вражене любов'ю і ненавистю, радістю і
заздрістю. «Я би виокремила головну думку цієї книги, де „честь понад
усе". Кожен персонаж в ній доводить своє людське алібі», — зазначила
авторка. Її література не відокремлює окремого жанру та спрямованості на
конкретний тип читача. Іри́на Володи́мирівна Гера́щенко. У 1988
році з відзнакою закінчила Черкаську середню школу № 26 і того ж року
вступила до факультету журналістики Київського державного університету
імені Тараса Шевченка. У 1993 році з відзнакою закінчила факультет журналістики КДУ, де здобула повну вищу освіту за спеціальністю журналіст. У
2011 році закінчила Дипломатичну академію України при МЗС України
(магістр зовнішньої політики), у 2012 році — КНУ імені Тараса Шевченка,
юридичний факультет (заочно). • 1993-1995 — працювала редактором головної редакції програм для дітей та юнацтва ТВО «Молодість» УТ Київ. • 1995-1997 — редактор спрямованих передач редакції програм для юнацтва ТВО «Юність». • 1997-1998 — керівник групи редакції програм для молоді студії «Відродження» (УТ). • 1998-2000 — кореспондент відділу внутрішньої політики ІАС АТЗС «Українська незалежна ТБ-корпорація» (телеканал «Інтер»). •
2000-2001 — керівник відділу внутрішньої політики, ведучий коментатор
випуску АТЗТ «Українська незалежна ТБ-корпорація» (телеканал «Інтер»). • З 2001 — оглядач ТОВ «Профі-ТБ». • 2002-2005 — прес-секретар лідера Блоку «Наша Україна», народного депутата Віктора Ющенка (на громадських засадах). • 2002-2005 — прес-секретар дирекції Міжнародного фонду сприяння інвестиціям, а потім підприємства МФСІ. • 2005-2006 — прес-секретар Президента України Віктора Ющенка. • 2006-2007 — президент Українського незалежного інформаційного агентства «УНІАН». •
2007-2012 — народний депутат України VI скликання, фракція «Наша
Україна — Народна Самооборона», голова підкомітету з питань
інформаційного забезпечення інтеграційних процесів Комітету Верховної
Ради України з питань європейської інтеграції. • З 2012 — народний
депутат України VII скликання, фракція «УДАР», перший заступник голови
Комітету, голова підкомітету з питань інформаційного забезпечення
інтеграційних процесів Комітету Верховної Ради України з питань
європейської інтеграції. За неофіційною інформацією, ганебний скандал
довкола головного музею Міноборони, може завершити якусь міністерську
кар’єру. Як і музейний стаж деяких випадкових у галузі людей… Дуже на це
сподіваємося! Музеї України
Депутати почули
голос громадськості та підтримали журналістів, які розпочали
інформаційну кампанію з порятунку Національного військово-історичного
музею України. Для національної безпеки та оборони України існує реальна
загроза, коли на чолі військового відомства перебувають випадкові люди,
що не знають мови народу, який повинні захищати. А вся військова
історія, на їх погляд, складається з епізодів «героїчної боротьби
Радянської армії під мудрим керівництвом тов. Сталіна з
німецько-фашистськими загарбниками». 
До
нас як до народних депутатів України звернулися представники музейної
справи, історики та громадські діячі, які схвильовані останніми
кадровими перестановками, санкціонованими Міністерством оборони України.
Зокрема, мова йде про призначення на посаду директора Національного
військово-історичний музею України особи, далекої від музейної справи,
яка не має відповідного фахового та професійного рівня. Експерти та
історики з обуренням сприйняли призначення на цю посаду Таранця
Владислава Володимировича і звільнення із посади директора музею
кандидата історичних наук, полковника В.В.Карпова - засновника та
керівника музею з часу його створення.
Іри́на Володи́мирівна Гера́щенко.