Як шукали скарб Полуботка і втікали з Лондону...

Цій пригоді вже кілька років. Вона давно стала легендою, увійшовши до архівів романтиків-скарбошукачів. А тоді, у лютому 2007 року, українці США здійснили неймовірну спробу знайти юридичні докази існування золота Полуботка. Було сформовано пошукову спецгрупу, яка таємно вилетіла до Лондона. Тоді у пресу потрапили лише натяки. Мабуть прийшов час розповісти деталі тієї веселої авантюри, мимовільними учасниками якої, довелося стати і київським журналістам...

Ми і досі кажемо, що скарб є, складає фантастичну суму з багатьма нулями, і працює на групу сучасних банків, господарі яких походять з однієї Середземноморської країни. Хоча, ніхто не знає, які документи підписали уряди СРСР і Англії після війни...

Павло Леонтійович Полуботок (1660-1724),  син переяславського  полковника.  Полуботок був одним з найбагатших лідерів того часу.

Отримавши владу, почав хитру дипломатичну гру з російським царем, намагаючись зберегти Гетьманат і отримати для України максимальну державну автономію. Програв…  Був викликаний до царя,  заарештований і кинутий до каземату Трубецького бастіону. Пройшов жахливі тортури і не видав жодної своєї таємниці. Розлючений Петро послав у Гетьманські володіння спеціальну комісію, яка все переривши, нічого не знайшла.

Незадовго до смерті, Полуботок, передбачаючи події, зумів переправити до Англії значну частину коштів золотом. Вигідно розмістив під відсотки. Написав чіткі інструкції. Заповіт.

 Якщо докласти дипломатичних зусиль, в архівах МЗС Росії і Великобританії можна підняти кілька договорів, де прямо згадуються депозити Полуботка.

"Текст угоди, яку підписали 27 грудня 1947 року Мікоян і англійський посол в СРСР Петерсон, був і справді фантастичним. Саме тому, напевно, знайти сьогодні якісь згадки про нього в радянських виданнях неможливо. Хоча сам Анастас Мікоян, за словами його сина Степана, вважав підписання цього договору головним досягненням свого життя.

Уряд Великобританії відмовився "за деякими винятками від своїх претензій до Радянського Союзу в зв’язку з постачанням і послугами за час Другої світової війни”. За іншими радянськими боргами встановлювалися надзвичайно низькі ставки – 0,5% річних, а для виплат як за ними, так і за позиками, які ще не були надані, встановлювалася відстрочка погашення 15 років.  Існував ще й секретний додаток до договору, але зміст його також досі невідомий.

Наприкінці 50-х років англійці почали виявляти неспокій з приводу пробачених військових боргів і наполягати на укладенні нової угоди, яка б анулювала всі британські і радянські взаємні фінансові претензії, причому як державні, так і з боку приватних осіб.

Цілком можливо, що пропозиція англійців була безпосередньо пов’язана з новим спалахом інтересу до справи про спадщину гетьмана. Тоді про Полуботка була опублікована невелика замітка в "Известиях”. Перспектива судового позову навряд чи могла залишити британських фінансистів байдужими.
 5 січня 1968 року була укладена міжурядова угода "Про врегулювання взаємних фінансових і майнових претензій”. Уряди домовилися не пред’являти один одному претензій ні від свого імені, ні від імені своїх юридичних і фізичних осіб. Але представники СРСР наполягли, щоби в угоду було внесене тимчасове обмеження: угода торкалася тільки претензій, що виникли після 1 січня 1939 року. Вочевидь, радянські лідери розраховували у майбутньому ще раз "подоїти” британців, шантажуючи їх Полуботком.

Великобританії знадобилося ще 18 років дипломатичних зусиль, щоб укласти другий договір про взаємну відмову від претензій, що виникли до 1939 року. Відповідний документ був підписаний під час візиту міністра закордонних справ СРСР Едуарда Шеварднадзе в Лондон у липні 1986 року.

Найбільша проблема – у тому, що отримати спадщину гетьмана згідно з договором, укладеним 281 рік тому, може лише людина, яка зможе документально довести, що є прямим нащадком Полуботка. СРСР не знайшов такої людини. Немає її і сьогодні...

За матеріалами видавничого дому "КоммерсантЪ” http://www.ukrcenter.com/forum/message.asp?message_id=1015&page=1

Враховуючи детальні цитати із заповіту Гетьмана, банківської угоди, можна зрозуміти, що десь існують копії тих документів, а можливо і оригінал. Якийсь із лондонських банків і понині повинен зберігати оригінальні папери про відкриття рахунку...

-У цій справі чимало дивних таємниць і документальних провалів, - говорить отаман Американських козаків Сергій Цапенко, - Особливо в частині наївного звернення напівофіційних представників тодішньої української влади, до не зрозумілих до  кінця, представників не то англійської влади, не то банківського бізнесу… Гляньте на прізвища переговірників! Поезія! Публіцистика! А де професіонали? Де досвідчені юристи-міжнародники, детективи, спецслужби? В Україні і нині майже нема людей, спроможних на сучасному рівні, вести рівноправні переговори з таких делікатних питань! Що говорити про ТІ роки! Тому, ознайомившись з деякими документами і свідченнями, які досить випадково потрапили у наші руки, ми зрозуміли, що українців просто обманули! Англія не воювала на своїй території. Не пережила окупації. Отже, знайти документальні сліди у такій справі, та ще й з ТАКОЮ гігантською сумою грошей дуже просто! Офіційно заявляю, що ми маємо справу зі змовою групи міжнародних банківських кіл проти України.

На початку 2007 року, американські козаки сформували пошукову групу з колишніх офіцерів ФБР, ЦРУ, Секретної служби, Мінюсту США...

Притримувалися режиму абсолютної секретності. Лише за кілька днів до вильоту, про операцію натякнули журналістам часописів "Нова Січ" і "Музеї України". Ми, передбачаючи захопливу пригоду, приготувалися розгорнути гучну інформаційну кампанію. Спецгрупа протрималася у Лондоні три дні. Їх моментально вирахувала якась надпотужна банківська служба безпеки, розпочавши брутальний тиск, погрози, шантаж... Довелося поспішно евакуюватися.

Американці не мали ніяких юридичних повноважень на проведення подібних розшуків. Ні нащадки Гетьмана, ні влада України ніяких дозволів не давали.

А даремно. Якщо залучити досвідчених юристів-міжнародників, офіційно найняти солідну детективну фірму, вивчити і знайти всі необхідні документи, можна отримувати досить неочікуваний результат.

Як мінімум, Англія пішла б на якісь дипломатичні та економічні поступки.

Але, це вже геополітичні мрії.

Для нас ця історія залишилася веселою згадкою із серії "Ми теж шукали скарби Полуботка". Можливо колись, хтось... Час працює на нас...