Експозиція «Середня Наддніпрянщина»у Пирогові

Експозиція «Середня Наддніпрянщина» розміщена на 10 гектарах у типовому наддніпрянському ландшафті з пагорбами й долиною.
В експозиції „ Наддніпрянщина” зібрані пам‘ятки традиційної культури поч. 17 – 20 століть з лісостепової Київщини, Черкащини та західних районів Полтавщини. До даного історико-етнографічного регіону відносять також і північні райони Кіровоградщини та північно-східні Житомирщини.

Народна культура Наддніпрянщини розвивалась на давніх традиціях попередніх археологічних епох. Ці традиції і до сьогодні збереглися у народних віруваннях, обрядах, фольклорі, у знаках-символах стародавніх орнаментів ткацтва, вишивки, писанок, різьблення, у формах і оздобленні кераміки. Вони відчутні в настінному малюванні будівель, у землеробській культурі, давніх ремеслах.
У народному будівництві Наддніпрянщини віддавна розвиваються традиції зведення будівель із застосуванням сошних(стовпових) та зрубних конструкцій стін. Цьому сприяли місцеві матеріали: дерево мішаних лісів, масиви лози й очерету, багаті поклади глини, солома. Орієнтація житла в просторі загальноукраїнська: вікнами на південь - „очима до сонця”, щоб „в чільні вікна сонце сходило, а в напільне заходило”. З чола і причілка по низу стін набивали з глини призьбу, заплітаючи її лозяним тинком, або обкладали дошками з кілками, робили і вальковані призьби. Cтіни мастили рудою глиною, з чола і причілка білили. За давньою традицією довкола вікон, одвірків, що в минулому робились без шалівок, і над призьбою підводили червоною глиною „на три пальці”, подекуди від правобережної Київщини і до західної Полтавщини пам‘ятають, що над підводкою малювали зубці.
Чотирисхилі дахи на кроквах з розвиненими на причілках піддашками (по-народному „дармовис”) крили сніпками-парками з житньої соломи. На Правобережжі дахи вивершували високим накладним гребенем „дідухом”, щільно ув‘язуючи його по периметру великим перевеслом, на рогах сніпки вшивали китицями. На Лівобережжі дахи покривали соломою або очеретом з невисоким гребенем, без китиць.
Народне житло мало універсальне традиційне обладнання: понад стінами – тесані лави, на покуті перед ними – стіл, накритий настольником (скатертиною), з хлібом-сіллю під рушником чи побутовою хусткою, біля стола стояла скриня, у бідніших могла стояти одна скриня замість стола. На стінах і на покуті – образи у рушниках і квітах, кріпилися на цвяхах або на різьблених божницях. Прикрашали стіни народні картини, кілкові рушники. Для спання й відпочинку пристосовані черінь печі, лежанка, а в багатодітних сім‘ях підліткам стелили у великому просторому підпіччі. За піччю влаштовували піл з дощок, пізніше замість нього з‘явилося дерев‘яне ліжко. Велика піч стояла в кутку при сінешній стіні. Печі вибивали з глини, викладали з цегли-сирцю. На Правобережжі пічний комин виплітали з лози підвісним кошем з шиєю, яка виводить дим до кагли у сінешній стіні. Такі комини обмащували товстим шаром глини, щоб не обгорало. На Лівобережжі пічний комин викладали з цегли-сирцю прямою стінкою з карнизами і „дзеркалом”. Подібні комини робили і на Київщині в окремих районах. Підлоги у хатах набивали глиняні і щосуботи, як і припічок печі, змащували рудою або червоною глиною з підводками .Влітку на долівку стелили траву, а взимку – солому.
Господарські будівлі: хліви, повітки, клуні будували сошні, стіни заплітали лісою і мастили глиною або робили солом‘яну загату між двома заплетеними стінами , чи закладали між сохами дилі, дошки, вальки. Комори надвірні ставили зрубні і стовпові (в закидку дилями), в них зберігали харчові продукти, знаряддя праці, родинне майно. У коморах, і хатніх, і надвірних настеляли дерев‘яні підлоги.
У храмобудівництві Наддніпрянщини у північних районах зберігся архаїчний тип рублених з соснових брусів багатоверхих храмів без заломів, з рубленими шатровими дахами і великими освітленими ліхтарями, вивершеними маківками з кованими хрестами. У південній частині розвинулись традиції дубових зрубних багатоверхих церков з високими багатозаломними банями і рубленими шатровими дахами, з подібними ліхтарями і маківками. Ковані хрести наддніпрянських церков зберігають знаки-символи прадавнього народного світогляду: рогатий півмісяць, квітку, сонця-промені. Дзвіниці були стовпові і двоповерхові сошні з шатровим верхом. Укривали культові будівлі гонтом, зрідка соломою, пізніше – листовим залізом.
Житнє поле з вітряками на горі, вулиця з дворядною забудовою, сільський майдан з церквою та громадськими будівлями відтворюють старовинне наддніпрянське село Правобережжя з традиційними садибами й подвір‘ями, садками й городами.
Експозиція Лівобережної Наддніпрянщини представляє поселення окремих кутків села, церковну садибу, гамазей та вітряк на полі.

СЕРЕДНЯ НАДДНІПРЯНЩИНА ПРАВОБЕРЕЖНА
Експозиція відтворює старовинне наддніпрянське село Правобережжя 18 – поч. 20-го ст.:
житнє поле з вітряками на пагорбі, вулиця з дворядною забудовою, з традиційними садибами й подвір’ями, садками й городами . Відкривають експозицію два стовпові вітряки поч. 20 ст.
На експозиції розміщені хати Правобережної  Київщини та Правобережної Черкащини.

Родзинка  експозиції - громадський центр села, де розмістилась  управа,  колодязь-журавель, школа,  церква.Церковно-парафіяльна школа (1880-х рр. з с.Лоташеве Тальнівського р-ну Черкаської обл.) -   однокласна з трирічним навчанням. В одній половині – сіни, класна кімната й учительська, в другій – помешкання вчителя з окремим виходом назовні: кухня-їдальня і спальня-кабінет.
Церква Святої Параскеви ( 1742 р.)  з с.Зарубинці Монастирищенського р-ну Черкаської обл.
Тризрубна, з тесаних дубових брусів, тридільна: вівтар, церква (нава), бабинець. Рублені багатозаломні восьмерикові бані завершені ліхтарями без вікон і маківками з кованими хрестами. Карнизи, одвірки, вікна, скоби прикрашені традиційним різьбленням.
Іконостас 18 ст. шестиярусний, вивершений мальованим розп’яттям. Оздоблений пишним різьбленням з барочним іконописом і позолотою. Зберігся фрагментами, перебуває у стані реставрації.
Крім того, в цій частині експозиції представлена садиба священика: хата, комора, саж, хлів. В хаті відтворений інтер’єр спальні й вітальні старосвітського священика.
Шинок кін. 19 ст. з с.Бабанка Уманського р-ну Черкаської обл. У правій половині – хата шинкаря, у лівій – власне шинок, у сінях відгороджена комірка з погребом, з відкритим вікном до зали шинку.

СЕРЕДНЯ НАДДНІПРЯНЩИНА ЛІВОБЕРЕЖНА
Тут можна побачити церкву Св. Архистратига Михаїла 1600 р. з с. Дорогинка Фастівського р-ну Київської обл.  Іконостас 17 – ст. багатоярусний. Царські врата, рами, колони різьблені акантами й квітами, вкриті позолотою й сріблом.  З 1990 року у церкві відбуваються богослужіння українського православного обряду.
Також можна побачити садиби з Переяславщини, Баришівського, Бориспільського  району,   гамазей кін. 19 ст. з с. Рудницьке  Баришівського р-ну Київської обл.
Гамазей - громадська комора для запасів зерна.
До Правобережної Наддніпрянщини відноситься і західна Полтавщини. З цього регіону до музею перевезені садиба ( кін.19 ст. )  з с.Солониця   Лубенського р-ну Полтавської обл. та вітряк поч. 20 ст. з с.Кононівка Лубенського р-ну Полтавської обл.

Експозиція "Південь України"

За сучасним адміністративним  поділом  до  історико-етнографічного регіону "Південь" входять Запорізька, Херсонська, Кримська, Одеська, Миколаївська, Кіровоградська, Дніпропетровська,  Донецька області.
Ця територія була заселена здавна,  про що свідчать численні археологічні  пам’ятки. Внаслідок монголо-татарської навали в XIII ст. біль¬шість поселень була знищена,  край обезлюднів,  за  що дістав назву  "Ди¬кого поля". Знову освоювати Південь почали запорозькі козаки. За свід¬ченням сучасників,  ще в 40-х рр. ХVІІІ століття більша частина Південної України являла собою безмежні степи,  вкриті густою травою; де  паслися табуни диких коней. Річки та озера,  на берегах яких біліли поодинокі козацькі зимівники, кишіли рибою. На високих могилах мовчазно стояли кам’яні половецькі баби. Тишу порушували лише озброєні запорозькі за-гони,  що пильнували південні  кордони, та чумацькі валки,  що йшли по сіль у Крим.
Масове заселення Півдня починається в кінці ХVШ ст. після переможних війн з Туреччиною. Поряд з українцями тут поселились росіяни, молдавани, болгари, гагаузи, греки,  німці та  ін.