ДЕЩО ПРО КОНСТИТУЦІЇ  ТА 340-річчя ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ ГЕТЬМАНА ПИЛИПА ОРЛИКА

         «Чуже хвалите, свого не знаєте, самі не знаєте, які цінності маєте.» польська пословиця

Заміщена пословиця мобілізує пізнавати, цінувати і дорожити культурною спадщиною своїх предків, популяризувати її найцінніші надбання і тим збагачувати національно-духовну скарбницю нації і людства. Для прикладу, треба відмітити, що за ініціятивою  короля Станіслава Панятовського (1764–1795), І. Потоцького та  Г. Коллонтая на терені Речі Посполитої не лише почалося поширювати Просвітництво, але у тому періоді впроваджено ряд реформ в країні. Створено міністерство скарбу і війська, а також впроваджено  державне мито та запроваджено інші реформи, які мали важливе значення для країни. На тлі цього культуртного прогресу 3 травня 1791 р., ухвалено Конституцію Речі Посполитої, яка становить гордість усіх поляків по наші дні. Проте зарівно ідея реформування тодішньої Речі Посполитої не була вигідна і корисна для сусідних держав, як і ухвалення Конституції викликало їхнє невдоволення. В результаті того 5 липня 1772 року представники трьох сусідів Польщі (Росії, Пруссії і Австрії) зустрілися в Санкт-Петербурзі, де підписали акт про І розподіл Польщі. Три загарбники зменшили територію Речі Посполитої на понад 211 тис. кв. км. Незважаючи на дальші історичні події, особливо Конституція намагався врегулювати юридичний устрій Речі Посполитої. На цій основі поляки вважають свою Конституція 3 травня  1791 р. першою в Європі і другою у світі (після американської - 1787 р.). Одже цю Конституцію протягом років поляки на цілому світі відзначають з почестями й гордяться нею і вона підкреслює їхню просвітницьку могутність.

Від ухвалення цієї Конституції припадає 211-річчя і тут зроджується думка, чому так мало популярна  Українська Конституція  гетьмана Пилипа Орлика, яка була написана 302 році тому назад, тобто майже о сто років раніше за Конституцію Речі Посполитої. За оцінкою українських істориків, ця Конституція є однією з перших європейських конституцій нового часу. Це своєрідний шидевр правного акту, який своїми коріннями сягає до «Руської Правди» кн. Ярослава Мидрого. На жаль чинності вона не набула, оскільки була написана в умовах вигнання. Конституція складалася з 16 статей, які в цілому передбачали встановлення національного суверенітету і визначення кордонів Української держави, забезпечення демократичних прав людини, визнання непорушності трьох складових чинників правового суспільства, а саме: єдності і взаємодії та стійкої законодавчості про суверенітет.  Конституція П. Орлика, як стверджує відомий вітчизняний історик Б. Крупницький, що вона становила головний державний акт. Орлик оправцював  Державний документ, в якому збережено традиції нашогого народу в стислому зв'язку з  Європою. Прочитавши з увагою цей знаменитий державний акт, зроджуються рефлексії чому цей акт на належному рівні не є з такою силою популярузований, як акт польської Конституції.

            Автор цього історичного документу П. Орлик належав до винятково освічених державників і талановитих постатей в цьому періоді та нескриваймо того і був він відданим українським патріотом. Походив він з поважного роду, який сягав давньої баронської фамілії Орликів у Чеському королівстві. Після гуситської революції одного з представників цього роду доля закинула у Віленщину, де в с. Косуті Ошмянського повіту 11 жовтня 1672 р. (за с. ст.) і народився майбутній український гетьман - Пилип Орлик, автор згаданої конституції. Його батько Степан вже наступного 1673 р. загинув у битві під Хотином, відстоюючи польські інтереси. Опікувалася Пилипом мати Ірина, котра походила з православного роду Малахівських. Першу освіту Пилип отримав в Литві і дальше навчання продовжував в престижній Києво-Могилянської колегії. Слухав там лекції визначного проф. Степана Яворського, який згодом  став Президентом Слов'яно-греко-латинської академії в Москві. Завдяки протекції Яворського Пилип Орлик, як один з найздібніших випускників колегії, мав змогу отримати працю в консисторії Київської митрополії, а десь з 1693 р. — в Генеральній військовій канцелярії. Висока освіченість, здібність й працелюбність молодого канцеляриста привернули увагу гетьмана Івана Мазепи, і невдовзі Орлика затруднено на посаді  старшого військового канцеляриста, а згодом призначено його на посаду генерального писаря, яку з початку гетьманування Мазепи (1699) обіймав зрадник  В. Кочубей. (Останній після цього став генеральним суддею Лівобережної України.)

Будучи генеральним писарем, Пилип Орляк користувався цілковитою довірою Мазепи і був у курсі всіх справ Генеральної військової канцелярії, залишаючись постійно вірним своєму розсудлувому і розумному гетьманові. Орлик був разом з Мазепою у жовтні 1708 р., коли шведський король Карл XII, воюючи проти Петра І, увійшов з військами на Лівобережну Україну і Мазепа перекинувся на його бік; і тоді, коли після Полтавської битви шведська армія зазнала поразки і Мазепа разом з Карлом XII та Орликом відійшли на турецьку територію і зупинились у Бендерах. Орлик в цій битві  не заломався і не відступав від своїх однодумців. Це була не просто відданість і вдячність своєму добродієві, це була цілковита віра в його справу і безмежна любов до України, задля якої він не жалів свого життя. Тож зрозуміло, з яким болем він сприйняв 2 жовтня 1709 р. смерть гетьмана – Івана Мазепи. Орлик працював для України енергійно, наполегливо невтомно, до самопожертви, й ніхто, навіть вороги не могли взяти під сумнів його щирість, безкорисливість і чистоту намірів, планів, діяльності. Високоосвічений з тонким національно-політичним розумом, знавець багатьох мов, наділений літературним обдаруванням, гуманіст і взірцевий демократ. Пилип Орлик вирізнявся високою шляхетністю, мав тонку душу й чутливе серце. Дослідники, які присвятили свої праці Пилипу Орлику характеризують його, як «людину, що не мала в собі ані однієї скази». Відомо, що 5 квітня 1710 р. козацька рада в Бендерах одноголосно обрала Орлика гетьманом. А 10 травня шведський король Карл ХII визнав це обрання спеціальним дипломом, підтримавши козацького обранця на початку його діяльності. У цьому періоді гетьман Орлик опрацював конституцію під назвою «Конституція прав і свобод Запорозького Війська». Французькі просвітителі ще навіть не наважувалися на розробку тих громадянських ідей, що були закладені в конституції Орлика. Саме це була перша в Європі реальна модель вільної, незалежної держави, заснованої на природному праві народу на свободу й самовизначення. Модель, що базувалася на незнаних досі демократичних засадах суспільного життя. Це був документ, який під натхненням старшини та самого гетьмана І. Мазепи та іосторичного досвіду становив вершину державного акту. Про це, зокрема, свідчать діяльність і опрацювання  П. Орлика  в розбудові держави, освіти, мистецтва, письменцтва в Україні, його прагнення забезпечити її незалежність і врятувати України  від російського деспотизму.

Важливим є те, що у вступній статті Конституції чи не вперше у правовій документації дана історична оцінка діяльності козацтва як виразника дум і прагнень українського народу, показано піднесення і падіння «козацького народу», який «спершу був піднесений безсмертною славою, просторим володінням та рицарськими відвагами, якими не тільки довколишнім народам, а й самій Східній державі був страшний на морі і на землі». Кожна із статей Конституції була вдумливо опрацьована і формулювала норми в усіх галузях державного та суспільного життя за головної умови — відторгнення майбутньої країни від Росії, яка довела своєю сваволею на ділі, що вона становить тюрму поневолених народів. Словом, гетьман Орлик звеличував Україну у всесвітній величі козацької слави. Показав, що тисячі й тисячі синів України гартували її шаблями на величезних просторах від таврійських степів - до Балтики; від Персії та Кубані - до берегів Мальти і Скандинавії; від далекого Сходу до Піренеїв та Ла-Маншу. Про це яскраво і образно описують чижинці, які досліджували історію України.

        Понадто до цієї Конституції додавалася присяга гетьмана Орлика, яку склав він у Бендерах Запорозькому Війську при обранні. Конституція відіграла неабияку роль і в діяльності самого Орлика, коли довелося укладати договори про допомогу Карлу XII, Оттоманській Порті та кримському хану Давлет-Гірею у війні з московським царем. Він добре розумів, що самому йому провести в життя плани відродження українсько-козацької держави аж ніяк не вдається, і прагнув знайти союзників. Намагався налагодити стосунки з польським королем Станіславом Лещинським і навіть з Версалем. Французький посол у Константинополі Дезайєр, котрий мав зустріч з Орликом 11 березня 1710 р., доповідав у своїй реляції міністрові закордонних справ Торсі: «Новий запорозький гетьман — людина з розумом і освітою. Він гарно тримається, зовсім молодий біля 38 років. Гетьман казав мені, що впевнений у визволенні України з-під москалів. Він прохав протекції для своєї нації й його християнської величності, кажучи, що в інтересах Франції, аби Порта розпочала війну з москалями».

Серед гетьманів України постать Орлика виділяється не лише тим, що свою гетьманську діяльність він мусів здійснювати за межами України, а й тим, що Пилипу Орлику належить авторство дісно першої унікальної в Європі державної конституції. Орлик розгорнув серед світового співтовариства широку дипломатичну роботу. Здобув прихильність Франції, до якої у свому звернені він писав: «Отже, в інтересах Франції підтримати козацьку націю, і прохаю Вашу ексцеленцію заступити наші інтереси перед Оттоманською Портою». Скерував він надзвичайну українську делегацію до Криму, в склад якої входили прилуцький полковник Горленко, генеральний суддя Довгополий і генеральний писар Іван Максимович. Делегація мала укласти українсько-татарський договір. Був посланий представник і до кубанців, прихильників Булавіна, які заховалися від помсти царя на території кубанської орди. Ним був брат дружини Орлика, генеральний осавул Григорій Герцик. Гетьман Орлик розсилав своїх емісарів до різних крїн та в Україну. Навіть під виглядом бандуристів і старців поширювали його прокламації, готували народ до повстання проти окупації російської в Українмі. Відомо, що 23 січня 1711 р. укладений союз між козаками і ханом на грунті повної незалежності України. Понадто Пилип Орлик був досконалим публіцистом та залишив нам цінну  історіографічну спадщину. Він  автор книжок: «Алкід Російський», присвяченої Мазепі (1695), «Гіппомен Сармацький» — на пошану ніжинського полковника Івана Обидовського (1698), «Діаріуш (щоденник) подорожнього», ведений з 1720 по 1733 р., трактатів «Вивід прав України» (1712) та «Маніфест до європейських урядів» (1712) та інші. При тому він прекрасний знавець чужих мов.  В його діяльності щиро допомагала високо освічена дружина Анна, а потім вона допомагала і синові Григорію в їхній громадсько-політичній праці.

Відомий вітчизняний історик Б. Крупницький зазначав, що, «безперечно, Орлик був видатним українським державним діячем. На його прапорі була виткана незалежна й соборна Україна. Його енергійна, вперта та невтомна праця не могла залишитися без наслідків. Вона зберегла нам традиції, створила певні зв'язки з Європою і тим слід пишатися й популяризувати її. Ця далекоглядна політика Орлика не втратила своєї значимості і в наш час. Влучно висловив свою думку депутат ВР Гнаткевич, який сказав: "Україна вийшла ніби із Росії, але Росія не вийшла з України. Тут їхня база, тут їхня церква, тут їхня російська мова, тут призначені нові міністри, які відповідають і відстоюють їхні інтереси". Додаймо, що за режиму Януковича вільно і безкарно діє в Україні їхня аґентура, яка в багатьох ділянках чинить деверсію.

Чи знаємо ми, що син гетьмана П.Орлика Грій Орлик, був генерал-лейтенант французької армії часів Людовика XV генерал-ад'ютант польського короля, один з найталановитіших французьких полководців XVIII століття. Оборонець відродження запорізького козацтва та незалежності України, який сприяв батькові в дипломатичних місіях в інтересах України. Григорій Орлик, один із славних синів, що вписалися яскравою сторінкою в історію державотворення. Як і тисячі йому подібних, присвятивши життя Україні, він так і не дочекався ні визнання, ні подяки на Батьківщині як при житті, так і після смерті. І тільки завдяки французам, які високо цінили цього визначного українця і навіть назвали на його честь аеропорт у Парижі - "Orly". Ми повинні подбати про те, щоб найславетніші факти хронік і літописів наших залишилися в пам’яті на скрижалях світової історії на завжди. Саме у  місті Батурин в листопаді 1702 р., народився «польовий маршал» Франції Григорій, помер 1759 році. Хрещеним батьком якого став Іван Мазепа, що теж провіщало, що на світ Божий з'явилася людина непересічної долі. Яка ж це велика національна гордість чути, коли стюардеса літака оголошує, що здійснено посадку в паризькому аеропорту Орлі, то чи знайдеться на борту хоча б одна людина, котра пригадала б, що названо так це французьке літовисько на честь видатного українця, сина гетьмана Пилипа Орлика, французького "польового маршала ", одного з найвидатніших полководців Франції XVIII століття Григора Орлика. Що вже казати про іноземців? Чи багато знайдеться українців, чия душа здригнулася б, почувши назву літовиська, названу ім'ям нашого славного  гетьманича. Вистарчає задуматися, чи серед пройдисвітів в сучасній владі в Україні, знані справжні герої України, чи для цієї влади лише чекісти є героями, які масово вбивали наш народ і депортували його в сибірські заслання.

            На закінчення розповіді, слід наголосити, що на передодні 15-ї річниці прийняття Української Конституції, у Києві на вулиці Липській, вдалося відкрити пам’ятник гетьману Пилипу Орлику, автору першої європейської Конституції. За проєктом скульптора - Анатолія Куща та його іменем названо декілька вулиць  в Україні.

Тож всі ми разом і окремо досліджуємо наших справжних національних героїв, шукаймо стежки до них, це наші святі місця, якщо хочемо нарешті стати цивілізованим народом і будувати свою державу національними принципами. Щоб  наша дітвора від дитячих садочків до завершення високої освіти росла в повноцінній духовній атмосфері. Щоб наша мова не заніміла і не була зневажувана ворогами нашого народу. Бо народ, який не шанує своїх героїв, ніколи не стане панівною нацією, а лиш безрідним рабським населенням і погноєм для окупантів. Тому шануймося, бо ми того варті та шануймо історичну справжню національно-патріотичну спадщину, яка окрилює нашу національну честь й гордість.

                                                                                                                     Ярослав Стех